Ганнівський дошкільний навчальний заклад «Сонечко»








Поради батькам

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вплив розвитку дрібної моторики на формування мовлення у дітей дошкільного віку

 

 Консультація для батьків.

 

 

 Що робити батькам, щоб допомогти власній дитині досягти успіхів у житті? Наскільки важливо для підростаючого, але поки ще зовсім маленького артиста, адвоката, економіста, політика уміння красиво, чітко і виразно говорити? Адже відомо, що 17-20 % інформації слухачу дає інтонація співрозмовника. Дуже часто губиться цікава, оригінальна думка, озвучена мляво, невиразно та незрозуміло. Багато дітей в силу свого віку ще не знають, наскільки важливо для них навчитися правильно говорити, але батьки повинні розуміти, що навіть найменше порушення звуковимови може негативно вплинути на подальший розвиток дитини. Чому?

 

По-перше, в багатьох дітей у зв'язку з недоліками мовлення виникають психологічні проблеми – дитина соромиться свого мовлення, намагається менше говорити – і, як наслідок, вона стає більш замкнутою, нетовариською.

 

По-друге, порушення звуковимови в дошкільному віці є першою сходинкою до проблем у навчанні читання і письма в школі (виникають так звані дислексія – часткове порушення читання та дисграфія – часткове порушення письма).

 

 І нарешті, по-третє, мовлення – це один з найголовніших засобів пізнання світу, а тому погано розвинене мовлення буде перешкоджати повноцінному розвитку особистості.

 

 Формування правильної вимови у дітей - це складний процес, дитині потрібно навчитися керувати своїми органами мовлення, сприймати звернене до неї мовлення, здійснювати контроль за мовленням оточуючих та власним. В роботі з дітьми (а особливо з тими, що вже мають порушення мовлення) велику увагу необхідно приділяти розвитку функції дрібних м'язів рук. Рухи рук тісно пов'язані з мовленням, вони є одним з факторів його формування. Зв'язок рухів руки з мовленням був відмічений ще в 1928 році. Пізніше, на основі спеціально проведених дослідів було висунуто думку про те, що рухи пальців рук стимулюють розвиток центральної нервової системи і прискорюють розвиток мовлення дитини.

 

 Тренування рухів пальців рук дітей покращує не тільки рухові можливості дитини, а й розвиток психічних і мовних навичок. У свою чергу, формування рухів руки тісно пов'язано з розвитком рухового аналізатора і зорового сприймання, різних видів чутливості, просторового орієнтування, координації рухів та ін.

 

 Рівень розвитку дрібної моторики - один з показників інтелектуальної готовності до шкільного навчання. Недарма в багатьох школах України існують, так звані, співбесіди, тестування під час яких серед інших завдань дитині пропонуються завдання на визначення рівня розвитку дрібної моторики. Дитина, що має високий рівень розвитку дрібної моторики, вміє логічно мислити, в неї достатньо розвинуті пам'ять, увага, зв'язне мовлення.

 

 Недостатній розвиток зорового сприймання, уваги та, зокрема, дрібної моторики, призводить до виникнення негативного ставлення до навчання. Саме тому робота з розвитку дрібної моторики повинна починатися задовго до вступу у школу. Батьки, які приділяють певну увагу вправам, іграм, різноманітним завданням на розвиток дрібної моторики та координації рухів руки вирішують одночасно декілька проблем: по-перше, впливають на загальний інтелектуальний розвиток дитини, по-друге, покращують розвиток мовлення малюка, по-третє, готують його до оволодіння навичок письма.

 

 Щоб сприяти розвитку пальців рук і тим самим розвивати мовлення вашої дитини, можна запропонувати малюкам наступні завдання:

 Розминати пальцями пластилін, глину.

 Катати по черзі кожним пальчиком камінці, намистинки, шарики.

 Нанизувати намистинки на тоненьку стрічку, робити намисто.

 Стискати та розтискати кулачки.

 Робити м’які кулачки, які можна легко розжати і в які дорослий може просунути свої пальці; та міцні, які не розтиснеш.

 Двома пальцями руки (вказівним та середнім) "ходити” по столу, спочатку повільно, а потім швидко, наче вони біжать. Вправа проводиться спочатку правою, а потім лівою рукою.

 Показувати окремо тільки по одному пальчику.

 Барабанити, постукувати всіма пальцями обох рук по столу.

 Махати в повітрі тільки пальцями, не рухаючи долонею.

 Плескати в долоні тихо і голосно, в різному темпі.

 Нанизувати великі ґудзики на нитку.

 Зав’язувати вузлики на мотузці.

 

 Одним із прийомів  розвитку дрібної моторики є бісероплетіння. Для дітей дошкільного віку бісероплетіння є унікальною можливістю знайомства з творчістю й цікавим заняттям. Плетіння бісером розширює творчі здібності дитини, навчає добирати кольори й вигадувати різноманітні візерунки та мотиви, розвиває і удосконалює дрібну моторику рук, а також елементарні математичні навички, зокрема усний рахунок.

 

 Робота з бісером та намистинками сприяє особистісному розвитку дитини: формує внутрішню дисципліну, посидючість, терпіння, вміння доводити розпочату справу до кінця. А головне – дарує дитині хвилюючі миті спостереження за процесом народження шедеврів, які створюються її руками. До того ж вироби з бісеру – чудовий подарунок, зроблений власноруч.

 

Як розвивати мовлення дитини?

 Спілкуйтесь з дитиною якомога більше, коментуйте свої дії, детально розповідайте про предмети, які оточують її.

 Збагачуйте словниковий запас малюка новими словами, пояснюючи їх.

 Розмовляйте з дитиною повільно, грамотно і чітко, ні в якому разі не “сюсюкайте”.

 Спонукайте дитину до мовлення, ставлячи їй запитання, поступово ускладнюйте їх.

 Коли малюк говорить, виправляйте його мовленнєві помилки лише після того, як він закінчить фразу.

 Багато читайте дитині, вчіть її переказувати, разом вивчайте вірші, складайте цікаві історії за малюнками.

 Виконуйте вправи для пальчиків, малюйте олівцями й фарбами, грайте мозаїкою, кубиками чи пазлами, нанизуйте бісер,. Процес розвитку мовлення стимулює дрібна моторика рук.

 

Не забувайте хвалити дитину після кожного успіху!

 

 

Поради батькам щодо підготовки дитини до навчання в школі
Одне з першочергових завдань сім’ї – забезпечити загальну підготовленість дитини до школи. Вона полягає в тому, щоб сприяти її нормальному фізичному розвитку, виробленню санітарно-гігієнічних навичок, умінь самообслуговування і побутової праці.

Значне місце у родинному вихованні має зайняти процес налаштування дитини на школу, на серйозну навчальну працю, тобто формування її психологічної підготовленості до навчання. Батькам треба пам’ятати, що головним у цій роботі мають стати найрізноманітніші засоби заохочення, а не примусу. Виховну роботу слід будувати на перспективі радісного очікування дня, коли малюк стане школярем; переконувати, що навчання в школі – це серйозна праця, в результаті якої дитина пізнає багато нового.

Важливим завданням у період підготовки дитини до школи має стати виховання у майбутніх школярів почуття відповідальності, самостійності, організованості, готовності трудитися (безперечно, з урахуванням вікових особливостей дитини); формування правильних моральних засад, що передбачає виховання товариськості, готовність поділитися, поступитися, прийти на допомогу іншим.

Що таке шкільна зрілість? Традиційно виділяють три аспекти шкільної зрілості: інтелектуальний, емоційний і соціальний.

Інтелектуальна зрілість для віку 6-7 років – це вміння виділяти фігуру із тла, відтворювати зразок, здатність концентрувати увагу, встановлювати зв’язки між явищами і подіями, логічно запам’ятовувати, а також розвиток тонких рухів руки і їх координації.

Емоційна зрілість – це здатність до ослаблення безпосередніх, імпульсивних реакцій і вміння тривало виконувати не дуже привабливу роботу, тобто розвиток довільності поведінки.

Соціальна зрілість – це наявність у дитини потреби у спілкуванні з однолітками й уміння підкоряти свою поведінку законам дитячих груп, здатність приймати роль учня, уміння слухати і виконувати вказівки вчителя. Отже, за основу готовності до школи приймається необхідний рівень розвитку дитини, без якого вона не може успішно навчатися у школі.

Батькам слід пам’ятати, що не кожна дитина може піти до школи й успішно навчатися. Річ у тім, що шлях розвитку кожної дитини індивідуальний. Хтось починає раніше за інших ходити, але потім довго не говорить, хтось, навпаки, не вміє усміхатися, зате починає говорити цілими фразами і добре запам’ятовує букви. Тому до шкільного віку діти мають різний багаж досвіду – знання, уміння, навички, звички. Безсумнівно, що згодом кожна з них навчиться читати і рахувати і навіть стане грамотною, але до моменту вступу до школи важливіше мати не певні сформовані навички, а здатність сприймати і засвоювати новий матеріал, тобто здатність дитини до навчання.

Отже, оскільки шкільна зрілість, як і загалом увесь розвиток дитини, підкоряється закону нерівномірності психічного розвитку, кожна дитина має свої сильні сторони і зони найбільшої уразливості.

 

 

Рекомендації батькам щодо виховання дітей

 

1. Повірте  в  неповторність  своєї  дитини ,у те ,що вона-єдина,  унікальна,  не  схожа  на  жодну  іншу   і  не є вашою  точною  копією .Тому не варто  вимагати  від  неї  реалізації  заданої  вами  життєвої  програми  і  досягнення  поставленої  вами  мети. Дайте  їй  право  прожити  власне життя.

2. Дозвольте  дитині  бути собою, зі своїми  вадами, вразливими  місцями та  чеснотами. Приймайте  її  такою,  якою  вона  є. Підкреслюйте  її  сильні властивості.

         3. Не соромтеся  виявляти  свою  любов  до дитини, дайте  їй  зрозуміти,  що  любитимете   за  будь- яких  обставин.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

        4. Не  бійтеся  «залюбити»  своє  маля: саджайте  його  собі  на  коліна , дивіться  йому  в  очі, обіймайте  та  цілуйте, коли  воно  того  бажає.     

         5. Обираючи  знаряддя  виховного впливу, удавайтеся  здебільшого  до  ласки   та  заохочення, а не  до  покарання  та  осуду.

         6. Намагайтеся  щоб  ваша  любов не  перетворювалась  на  вседозволеність  та  бездоганність. Встановіть чіткі  межі дозволеного (бажано,  щоб  заборон  було  небагато-лише  найголовніші) і   дозвольте  дитині  вільно  діяти в  цих  межах. Неухильно  дотримуйтесь   встановлених  вами  заборон  і  дозволів.

        7. Ніколи  не  давайте  дитині  особових  негативних   оцінювальних суджень  « ти поганий», «ти  брехливий»,  «ти  злий». Оцінювати  треба  лише   вчинок. Треба  казати : «Твій  вчинок  поганий, але  ж ти  хороший,  розумний  хлопчик  (дівчинка)  і  надалі   не  повинен  так робити».

         8. Намагайтеся  впливати   на  дитину    проханням-це  найефективніший спосіб давати  їй  інструкцію.   Якщо  прохання  не виконується,  треба  переконатись, що воно  відповідає  вікові  й   можливостям  дитини. Лише  тоді  можна  вдаватися  до  прямих  інструкцій, наказів, що  буде  досить  ефективним  для  дитини, яка  звикла  реагувати   на  прохання  батьків. І  тільки  в  разі  відвертого   непослуху  батьки  можуть  думати  про  покарання. Цілком  зрозуміло,  що  воно  має  відповідати  вчинку,а дитина  має  розуміти,  за що  її  покарали. Батьки  самі  вирішують , як  покарати, але  майте  на  увазі,  що  фізичне  покарання- найтяжчий   за  своїми  наслідками  засіб  покарання. Дитина  повинна  боятися  не  покарання, а того, що  вона може  прикро  вразити  вас. Покараний-вибачений. Сторінку  перегорнуто. Про  старі  гріхи  жодного  слова! Покарання  не повинно  сприйматися  дитиною, як  перевага  вашої  сили над  її  слабкістю,  як  приниження.

 

          9. Не забувайте, що шлях  до  дитячого  серця  пролягає  через  гру. Саме  у  процесі  гри  ви  зможете  передати   необхідні навички, знання, поняття, про  життєві правила  та  цінності,  зможете  краще   зрозуміти один одного.

         10. Частіше  розмовляйте  з  дитиною ,  пояснюйте  їй  незрозумілі  явища, ситуації, суть  заборон  та  обмежень. Допоможіть  їй   навчитися  висловлювати  свої  бажання, почуття  та  переживання, тлумачити поведінку  свою  та  інших  людей.

         11. Нехай  не  буде  жодного  дня  без  прочитаної  разом  книжки (день  варто  закінчувати  читанням  доброї, розумної  книжки).

         12.Розмовляйте  з  дитиною,  розвивайте  її  мовлення.  Щодня  цікавтесь  її справами, переживаннями, досягненнями.

         13. Дозволяйте  дитині  малювати, ліпити, розфарбовувати, вирізати, працювати  з  конструктором. Заохочуйте   її до  цього, створюйте  умови.

        14. Відвідуйте  разом  театри,  музеї ( спершу  достатньо  одного  залу ,  щоб  запобігати  в  томі ,  а  згодом  поступово,  за кілька разів, слід  оглянути  всю     експозицію),організовуйте сімейні екскурсії, знайомлячи дитину з населеним пунктом де ви мешкаєте.

         15. Привчайте дітей до самообслуговування, формуйте трудові навички та любов до праці (підтримуйте ініціативу й бажання допомагати вам).

 

 

nbsp;